Сакральне підґрунтя традиції

 
 

Сакральне підґрунтя традиції

аксіоми нашого світогляду



Сакральне підґрунтя традиції (аксіоми нашого світогляду)
Андрій Поцілуйко

Реальність є субстанцією, яку неможливо адекватно відобразити в вербальній формі, оскільки таким чином вона перетворюється в модель.

Кожна раціональна модель є всього лише текстом. Будь-який науковий чи філософський дискурс є нескінченою бесідою між текстами без перспективи досягнути якої-небудь фінальної домовленості, оскільки, як влучно зазначив Ж.Деріда “не існує нічого поза текстом”. Тобто все, що ми можемо знати, є текстом, єдине, до чого текст може відіслати нас в наших зусиллях збагнути його зміст – це інший текст, ніщо, що ми можемо знати, не здатне претендувати на статус більш високий, більш солідний, взагалі який-небудь інший, ніж статус тексту. Межа між світом і знанням не є визначеною і в ній немає потреби. Єдине, на що здатна людина, це інтерпретувати “таїнство” реальності. Інтерпретація, це завжди текст. Інтерпретація інтерпретації (тобто тексту) є продовженням самого тексту. Сутністю науки є нескінченний потік інтерпретацій, в якому хтось знаходить певний сенс, а хтось не виявляє такого.

Будь-яка остаточно сформульована ідеологія, обмежена рамками доктрини, з плином часу втрачає свою прикладну спроможність. Тому наша мета полягає не в конструюванні нових теоретичних схем, а в вираженні екзистенційної реакції на реалії сучасного суспільства.

Будь-які з наявних підходів до критики існуючої транснаціональної буржуазної системи, яка визначає характер сучасної світової цивілізації і є антитрадиційною за своєю природою, співпадають в своїй основі. (Традицію ми визначаємо як сакралізований соціальний космос, сакральну цивілізацію). Всі сходяться на тому, що найвагомішим чинником руйнування традиції є десакралізація індивідуальної і колективної свідомості, зникнення віри, як одного з їх вимірів. Результатом десакралізації є тотальна раціоналізація всіх виявів людського існування. Крайнім проявом десакралізації суспільної свідомості є ринкова ідеологія, яка категоріями ринку намагається описати всю повноту суспільної дійсності. Всі цінності раси, нації, спільноти, індивіду виражаються, оцінюються нею в матеріальному (грошовому) еквіваленті.

Наслідком втілення вищезгаданих ідей в сфері суспільної дійсності є примітивізація людської істоти, переведення її на якісно нижчий психічний і духовний рівень. Якщо світогляд, вкорінений в традиції, веде до стану „надлюдини”, то ідеологія ринку веде до стану „недолюдини” („одномірна людина” Маркузе).

Дискредитація біогуманістичної ідеї, як і тотальне домінування в суспільній свідомості цінностей „гомо економікус”, зумовлюють процес перманентної ерозії.

Традиція може викривлятись і деформуватись, проте остаточно гине із зникненням її носія.

Результатом зникнення колективних вимірів (рід, стан, плем’я тощо) є атомізація, розпорошення суспільства на окремих індивідів, перетворення нації з органічної єдності в механічну масу соціальних амеб.

Становище індивіда в такому суспільстві вдало описує екзистенціальна філософія, вживаючи поняття „закинутість людини у Всесвіті” (Хайдеггер), „самотність у натовпі” (Сартр).

Долаючи почуття порожнечі і відчудженості, людина вдається до сурогатів, що зумовлює поширення наркоманії в цивілізованих суспільствах.

Якщо в традиційних культурах держава мислилась як втілення вищого, божественного порядку (Ordo), то в домінуючих сьогодні ліберальних концепціях їй відводиться лише роль регулятора ринкових процесів. („держава — найменше необхідне зло” (Фрідман, Гаєк).

Сукупність вищезгаданих факторів спричинила утворення певної стійкої, здатної до самозбереження Системи суспільних відносин, зв’язків, ціннісних орієнтирів, норм поведінки, вектор яких спрямований на тотальну руйнацію Традиції. Таким чином ми визначаємо Систему як абсолютний антипод Традиції.

З огляду на це, наша позиція є більш радикальною і революційною порівняно з позицією та переконаннями „нових лівих”, які критикують систему, базуючись на тотожних з її власними свтоглядних основах.

Наша боротьба, це тотальне заперечення Системи, відмова від самої суті і всієї логіки існуючої псевдоцивілізації.

Система, це найбільш агресивна форма, в яку втілився дух нігілізму, дух антитрадиції, дух руйнування, цинізму і скепсису, дух „ворога людського”.

Система, яка перемагає в дану мить, намагається видати себе за дещо вічне і фундаментальне, намагається подати свої скороминучі банальності, як істини на віки, а своїх маріонеткових лідерів рядить в тоги історичних особистостей.

Те, що ще вчора було само по собі зрозумілим, сьогодні стало смішним і безглуздим. Природнє миттєво перетворюється в патологію, а збочення стає нормою.

Наша позиція, це докорінне руйнування сталевих кліше загальновизнаних догм сьогодення.

В основі моделюючої системи, яка опосередковує в людині сприйняття оточуючої реальності і відповідно зумовлює її реакції на реальність, лежать позасвідомі емоційні установки, імпульси, настрої, відповідно до яких особистість будує свою шкалу цінностей, світогляд.

Способом існування традиції є спонтанний вияв внутрішньопритаманних (імманентних) тій чи іншій спільноті цінностей і форм.

Саме в цьому проявляється всезагальний, космічний сенс Світобудови.

Традиційне суспільство є явищем спонтанним, природнім, безпосереднім і не є продуктом раціонального конструювання.

Традиціоналізм є раціонально осмисленою, усвідомленою традицією. Доктринальний традиціоналізм є суто європейським явищем і виражає прагнення повернутись до власної сутності. Виразниками цього світогляду були Е.Берк, Ж.де Местр, Л.Бональд, Ш.Баррас, Р.Генон, Д.Донцов, Е.Юнгер, А. де Бенуа.

Опис органічного суспільства в фокусі класичних традиціоналістичних доктрин зводиться до конструювання певних теоретичних моделей.

Ми віддаємо перевагу не стільки поверненню до традиційних форм, скільки до „духу нашої давнини”, який втілювався в вищезгаданих соціо-культурних формах (оскільки наявність певної форми ще не означає її наповненості належним духом).

Наша мета — в майбутньому відтворити сутність минулого, а не механічно повернути архаїчні форми, хоча будь-які форми в залежності від специфіки поточного моменту несуть в собі певний зміст. Відповідно і будь-який зміст в принципі не може існувати без форми. Традиційний зміст чи суть традиції природньо тяжіє до певних форм.

Для традиції характерною є постійність культурних зразків, моделей поведінки, надлюдська парадигматичність, що є прямим природнім виявом „духу” тієї чи іншої раси і звільняє людину від необхідності постійно приймати суттєво важливі рішення. Поведінка визначається парадигмами і регулюється інституційно.

Міф є домінантою традиційної культури. Він є структурою, що складається з описаних вище парадигм.(Згідно з визначенням одного з провідних культурологів сучасності Б.Маліновського, міф не є теорією, поясненням явищ, а є вираженням віри, що переживається як реальність. Він узагальнює вірування і обґрунтовує моральні норми соціуму, доводить необхідність обрядів і культів, містить практичні правила людської поведінки, є могутньою суспільною силою. Це прагматичний закон, що обґрунтовує віру і мораль подібно Біблії, Корану тощо. Згідно з М.Еліаде міф, це підтвердження певної предвічної реальності, прецедент, що виправдовує дії колективу, ідеальний взірець моральних вартостей, традиційного способу життя.)

Лише автентична традиція здатна інтегрувати соціальні протиріччя і стати основою для утворення синтезу, встановлення справжньої ієрархії вартостей і взаємодоповнюючих органічних зв’язків між складовими суспільства, які сучасне ринкове суспільство штучно порвало.

Оскільки від народження люди неоднакові, то й логічно, що суспільство повинно бути диференційованим, ієрархічним по своєму влаштуванню і лише тоді може нормально функціонувати, коли ним керує правдива еліта.

Ми за відновлення ієрархії функцій, а не ієрархію статусів.

На рівні еліти фундаментальним ціннісним орієнтиром повинен стати принцип „антиекономіки”, що лежить в основі будь-яких форм аскетизму і проявляється в домінуванні акту „жертовної витрати” над „накопиченням”. Це поняття є сутністю базового архетипу основного індоєвропейського міфу, і повинно стати неодмінним атрибутом ментальності нової провідної верстви.

На архетипічному рівні нашим геополітичним ідеалом є поліцентрична, сакральна європейська цивілізація, об’єднана на основі культури, що ґрунтується на духовній індоєвропейській спадщині, наріжним каменем якої є система трьох функцій.

Якщо демоліберальна ідея Об’єднаної Європи („Заходу”) базується виключно на основі економіки, то традиціоналістична ідея Європи Півночі заснована на ґрунті культури.

Якщо за висловлюваннями метрів лібералізму, держава це те зло, без якого неможливо обійтися, то згідно з нашими поглядами — економіка, це те необхідне зло, якого неможливо уникнути.

Віддаючи перевагу культурі і ідеології над економікою, індоєвропейська система трьох функцій відводить економіці відповідну нішу в соціо-культурній структурі. З духом арійської традиції найбільш вдало узгоджуються ті суспільно-економічні форми, які не пригнічують підприємницьку активність, що базується на егоїстичних інстинктах „гомо економікус”, але в той же час не дозволяють їй посісти місце сакрального центру цивілізації.

На противагу теорії про „незворотність культурної історії” ми наполягаємо на можливості зворотніх тенденцій – на можливості „фази контркультурації” – відродженні основних цінностей здавалося б приреченої на зникнення культури.

Шлях до нашої мети слід вважати сучасною Реконкістою, поверненням до священних витоків Традиції.


Создан 21 янв 2007



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником